негнучкий

НЕГНУЧКИ́Й, а́, е́.

1. Який не має гнучкості, не може легко гнутися, не ламаючись.

Трос був сталевий, негнучкий і холодний, але Бучний гнув, м'яв і зв'язував його дуже легко (Д. Ткач);

Раптом вийдеш ти на площу нешироку, Де тліє мокрий кущ занедбаного дроку І тягне гостролист, важкий і негнучкий, Своїх гілок зелені колючки (М. Бажан);

// Позбавлений здатності легко згинатися.

Роззявив [Панас] рота і тикав пальцем, грубим і негнучким, як цурпалок з корою, у чорну дірку [вибитого зуба] на блідих яснах (М. Коцюбинський);

Іван проскакує від одного сховку до другого, кумедно переставляючи, мов дерев'яні диби, негнучкі ноги (П. Колесник);

// Позбавлений м'якості, здатності щільно облягати що-небудь (про одяг, матерію і т. ін.).

О. Мойсей убрався в нову рясу з претовстої вовняної матерії – баракану, що стояла лубом на його сухорлявій постаті, спадаючи рівними негнучкими фалдами (І. Нечуй-Левицький);

Приходять люди в тяжких мужицьких свитках, в грубому негнучкому полотні, селянською журбою в зіницях і з святим хлібом в руках (М. Стельмах);

Мотоциклісти в довгих негнучких плащах обскочили їх з двох боків (П. Загребельний).

2. перен. Не здатний швидко пристосовуватися до різних обставин.

Не судилося й дівчині десь під вечірніми зорями розкрити свою душу, уперту, негнучку (М. Стельмах).