обважнювати

ОБВА́ЖНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБВАЖНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док.

1. кого, що. Налягати, тиснути своєю вагою, тягнучи донизу.

Лампочка .. золотила великі, стиглі яблука, що густо обважнювали віти (О. Десняк);

Ніщо не обважнювало плечей (М. Шеремет);

Хмара наздогнала парусник і обсипала його дощем. Паруси намокли, обважнивши щогли (Ю. Яновський);

// перен. Нависати, лягати важким тягарем на кого-небудь (про думки, почуття і т. ін.).

Молодого Єремію не брав сон. Йому здавалось, ніби старий, поважний і трохи суворий дядько й сонний обважнює його душу, одбирає в його волю (І. Нечуй-Левицький);

Воно [повітря] пашить спекою печі, обважнює почуття і заливає тіло зморою (В. Барка).

2. перен., що чим. Надто насичувати, перевантажувати чим-небудь зайвим, роблячи важким, незграбним (про мову, стиль).

Іноді Манжура обважнює свої поезії надмірною кількістю епітетів (з наук. літ.).

3. що чим, спец. Додавати до чого-небудь яку-небудь речовину для забезпечення потрібної ваги, збільшення густини речовини, розчину тощо.

Запасу [глинистого розчину] на буровій не виявилося. Не було й гематиту, яким обважнюють розчин (з газ.).