обвівати

ОБВІВА́ТИ, а́ю, а́єш, ОБВІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБВІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., кого, що чим і без дод.

1. Обдавати, охоплювати подувом, повівом вітру, струменем повітря і т. ін.; овівати, обдувати.

Чіпка підвів голову, радий хоч вітрові, що обвівав його червоний, як калина, вид (Панас Мирний);

Орестове обличчя обвіювали струми повітря, що холодили всю його істоту (Олесь Досвітній);

Йому .. тільки й жалю в житті, як літо минає, як бабуся зима все зціпить і обвіє холодом (Н. Кобринська);

// безос.

Нарешті чагарник кінчився, просторим тугим вітром обвіяло обом їм лиця (О. Гончар);

// Обдавати, обсипати курявою, пилом, вкривати кіптявою і т. ін.

Машина не спинилась і тільки обвіяла його рудою кіптявою (Ю. Бедзик);

// Охоплювати з усіх боків (про запахи).

Запах свіжого сіна і достиглих малин, що звисали скрізь із стрімких берегів понад водою, так і обвівав мене (І. Франко);

// безос.

Він стояв під деревом у тіні .. і бачив, як мимо пройшла жінка з оберемком соломи, і чув, як його обвіяло холоднуватим пахучим душком тієї соломи (Григорій Тютюнник);

// перен. Охоплювати (про почуття, настрій і т. ін.).

Стрічайте юних, стрічайте, схвильованість їх одмічайте, вітання, звертання, слова... Свобода ж усіх обвіва! (П. Тичина);

З узгір'я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко);

// безос.

– Чужий я їм... Смутком обвіяло Ярошенка (С. Васильченко).

2. Махаючи чимось, викликати рух повітря навколо кого-, чого-небудь; обмахувати, опахувати.

Згинь, невільництво, геть! Я не хочу ганьби, Щоб улітку... Холодочком мене обвівали раби (П. Грабовський);

У перерві між танцями вона сідала на підвіконня й обвіювала хустинкою розпашіле обличчя (О. Підсуха).

3. рідко. Обдаючи подувом, відривати, відділяти що-небудь.

Вони [кущі] стояли в колючому інеї, який творив з них дивний чар, а з високої берези вітер обвівав іній просто на мене (Ю. Мушкетик).