обиняки

ОБИНЯКИ́, і́в, мн. (одн. обиня́к, а́, ч.), розм., рідко.

Обережні, інакомовні, алегоричні мовні звороти; натяки, недомовки.

Не поняли її обиняків: Просила Злидниха в сусіда буряків, А треба – дать було капусти (Л. Боровиковський);

Щирий і дружній тон, яким говорив Роман, підкупляли його [Марченка] на розмову по щирості. Але почав усе ж обережно, обиняками (В. Минко).

○ (1) Без обинякі́в, заст.:

а) (зі сл. говори́ти, сказа́ти і т. ін.) не вдаючись до натяків, недомовок і т. ін.; прямо, відкрито.

Говорили щиро, без обиняків (з газ.);

б) (зі сл. роби́ти, вико́нувати і под.) беззастережно, без будь-яких вагань і т. ін.

Вона без всякого обману І щиро без обиняків Робила грішним добру шану, Ремнями драла, мов биків (І. Котляревський).