оглушувати

ОГЛУ́ШУВАТИ, ую, уєш і ОГЛУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОГЛУШИ́ТИ, лушу́, лу́шиш, док., кого.

1. Шумом, гуркотом і т. ін. на деякий час притуплювати слух кому-небудь, позбавляти його гостроти.

Не встигає [подорожній] збагнути, звідки той шурхіт, як знизу оглушує його чийсь гучний і наляканий, видно, голос (Д. Міщенко);

Коли ж Абібула дійшов до базару, його оглушив такий клекіт життя, що після тиші став нестерпучим (М. Коцюбинський);

* Образно. Хвилі гуділи все дужче, все неспокійніше і тривожніше, оглушуючи самих себе (Леся Українка).

2. Доводити до стану непритомності перев. сильним ударом по голові.

Сахно шарпнулася, удар у тім'я засліпив її і оглушив. Останнє, що бачила вона, непритомніючи, – це як Чіпаріу висадив стільцем вікно і виплигнув на вулицю (Ю. Смолич);

Дальшим снарядом відкинуло Булгакова геть від кулемета і тяжко його оглушило (Іван Ле).

3. перен. Надзвичайно вражати; приголомшувати.

Мов удар обуха в тім'я, так оглушили ті слова Захара Беркута (І. Франко);

Він випалює слово, яке, на його думку, може зразу оглушити (Ю. Яновський).

4. лінгв. Вимовляти дзвінкий приголосний звук як глухий.

Вимовляючи слово “кігті”, ми оглушуємо дзвінкий “г”, тому чується “кіхті” (з навч. літ.).