окам'янілий

ОКАМ'ЯНІ́ЛИЙ, рідко ОКАМЕНІ́ЛИЙ, а, е.

1. Який окам'янів, став твердим, як камінь; який має вигляд і властивості каменя; скам'янілий.

Прибій і люті балтійські шторми час від часу викидають на піщані береги згустки окам'янілої смоли (з наук.-попул. літ.);

Часто в шахтах знаходять окам'янілі дерева (з навч. літ.);

Перейшли берег, перескочили вузенький струмочок-рівчачок і втоптаною, окам'янілою стежкою вгору, вгору – за село... (І. Рябокляч);

* Образно. Окам'янілою музикою назвав архітектуру Гете (з газ.).

2. перен. Який став нерухомий, ніби завмер, заціпенів.

Окам'яніле обличчя.

3. перен. Який втратив здатність відчувати що-небудь, реагувати на щось, виявляти яке-небудь почуття.

Окам'яніле серце.

(1) Мов (як, ні́би і т. ін.) окам'яні́лий (окамені́лий) – нерухомий, без найменшого руху.

Я стояв, мов окаменілий (І. Франко);

Василь сидить, як окам'янілий, і не баче [бачить], і не чує нічого (Г. Квітка-Основ'яненко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me