1. Словник української мови у 20 томах

онімілий

ОНІМІ́ЛИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до онімі́ти.

Владко стояв перед нею, онімілий із здивування (І. Франко);

// у знач. прикм.

Чарка випорснула з онімілих Севиних пальців (А. Хижняк);

* Образно. Ці слова, наче з поганого сну, підіймають онімілу душу Плачинди (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. онімілий — онімі́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. онімілий — див. розгублений Словник синонімів Вусика
  3. онімілий — [он'ім’ілией] м. (на) -лому /-л'ім, мн. -л'і Орфоепічний словник української мови
  4. онімілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до оніміти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. онімілий — ОНІМІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до онімі́ти. Владко стояв перед нею, онімілий із здивування (Фр., VI, 1951, 283); Чарка випорснула з онімілих Севиних пальців (Хижняк, Невгамовна, 1961, 169); *Образно. Ці слова, наче з поганого сну, підіймають онімілу душу Плачинди (Стельмах, І, 1962, 107). Словник української мови в 11 томах