отрута
ОТРУ́ТА, и, ж.
1. Речовина, здатна викликати отруєння живого організму.
Замфір бачив, як возили на Прут важкі залізні бочки. – Отрута, отрута, – шептали молдувани (М. Коцюбинський);
Патер спустив додолу очі, приховуючи радість: отрута почала впливати (З. Тулуб);
Бджолина отрута давно вже використовується в медицині для лікування багатьох хвороб (з наук.-попул. літ.);
* Образно. Всіх зчарувало воно [щастя] навіки, і чари його були отрута. Воно летючою зорею падало в серце і починало горіти (Леся Українка);
* У порівн. Вже якось до цього й прижилось горе, не таким здавалось, як першого року, а це знову скаламутило всю душу, отрутою поповзло в кожний закуток, де є жива кров (М. Стельмах);
// перен. Те, що нестримно вабить до себе, позбавляючи спокою.
[Зінька:] Ох, Романе! отруто ж ти моя!.. .. Не зможу ж, не зможу відірвати тебе від серця!.. (М. Кропивницький);
От досі жаль, що я в окуліровці Був учнем, недбайливим і тупим... Але признаюся: в малій головці Уже тоді жила отрута рим! (М. Рильський);
// перен. Те, що згубно впливає на кого-, що-небудь, морально розкладає, розбещує когось.
Софія читала і впивала в себе тонку отруту заздрощів та гіркого жалю (Леся Українка);
Ти не маєш абсолютної певності, ятрила його думка, якби мав її, чи могла б я в тобі виникнути, нікчемний хвалько! Я отрута, і ти дозволяєш мені жити в собі (В. Підмогильний).
2. перен. Злість, ненависть.
– Походжай, доню, та насіннячко лузай! – промовила Прокоповичка ласкаво, але з отрутою в словах (І. Нечуй-Левицький);
Хоч тряслися руки старого писаки, хоч бризкало перо, одначе з-під його отрута на папері зосталася (Панас Мирний).
(1) Тру́пна отру́та – отруйна речовина (токсин), що утворюється під час розкладання трупа.
Вони [щури] побачили портфель, прийшли, понюхали .. й здохли на місці. Може бути, що портфель був зроблений з погано вичиненої шкури і тому в йому була трупна отрута (В. Самійленко).
Значення в інших словниках
- отрута — (шкідлива для організму речовина) трутизна, трунок, діал. яд. Словник синонімів Полюги
- отрута — отру́та іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- отрута — Трутизна, трута, трутина, г. отруя, трійло, трійка, д. їдь, поет. отрій, (в напої) дання, давання; (рослинна) трута-зілля, жм. зілля; (з віхи) цикута; (мікробів) прв. мн. токсини, од. токсин; ФР. спокуса; П. злість, ненависть. Словник синонімів Караванського
- отрута — Блекота, даннє, дання, дурман, дурман-зілля, дурман-трава, дурноп'ян, зіллє, зілля, їд, їдь, мухомор, отрута-зілля, отрутохімікат, отруя, трійло, трута, трута-зілля, трутизна і трутизна, трутина, трутівка, трутка, цикута, ядуха Фразеологічні синоніми: зміїна отрута; смертельна отрута Словник синонімів Вусика
- отрута — -и, ж. 1》 Хімічна сполука або суміш речовин, вплив невеликої кількості якої на живу істоту суттєво порушує її функціонування аж до повного припинення життєвої діяльності. || Речовина, здатна викликати отруєння живого організму. Великий тлумачний словник сучасної мови
- отрута — Вода, що скоро пробігає, отрути не лишає. Скоро протікаюча вода не має нагоди й часу осідати. І найсолодший поцілунок може бути затроєннй. Може за ним критися підступ. Може бути зрадливий. Приповідки або українсько-народня філософія
- отрута — ОТРУ́ТА (речовина, здатна викликати отруєння), ТРУ́НОК, ТРУТИ́ЗНА фольк., ТРУ́ТА фольк., ТРУТИ́НА́ фольк., ТРУТІ́ВКА фольк., ТРІ́ЙЛО діал., ОТРУ́Я діал., ОТРІ́Й діал., ЯД, ЇДЬ діал.; ДАННЯ́ етн. заст. (дана з напоєм або стравою). Словник синонімів української мови
- отрута — Отру́та, -ти, -ті; отру́ти, отру́т Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- отрута — ОТРУ́ТА, и, ж. 1. Речовина, здатна викликати отруєння живого організму. Замфір бачив, як возили на Прут важкі залізні бочки. — Отрута, отрута, — шептали молдувани (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
- отрута — Отрута, -ти ж. Отрава, ядъ. Мет. 90. 88. Хоч у губу візьміть: може з отрутою даєте. Ном. № 11559. Ом. Отрутонька. Чуб. V. 879. Словник української мови Грінченка