пам'ятати

ПАМ'ЯТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. про кого – що, діал. за кого – що і без дод. Зберігати в пам'яті, не забувати.

– А що ти маєш за нього пам'ятати, як він за тебе не пам'ятає? – провадила Дарка (Леся Українка);

– Один проживе життя тихо, спокійно, а помре, то ніхто й не помітить, що такий чоловік і жив на світі. А другий такий після себе слід залишає, що цілі покоління про нього пам'ятають (Григорій Тютюнник);

// Усвідомлювати, розуміти.

– Я й не пам'ятаю, як мати ввели мене в хату, як поблагословили! Подавали рушники (я винесла щонайкращий, вишиваний) та й заручили нас (Марко Вовчок);

Не пам'ятав Олекса, як опинився в полі. Накрапав дощ, сіре небо нависло над деревами – ось-ось поламає верхів'я (П. Кочура);

// Мати на увазі, враховувати.

– А пам'ятай собі, – мовила вслід йому пані, – завтра рано, скоро встанеш, викоси мені всі оті бур'яни тут перед вікном і довкола малинника! (І. Франко);

Пам'ятайте тільки, що ви теж будете такими, як ми, – стережіться вимовити поквапне слово (Ю. Яновський);

// Знати.

Хапко .. – бісик з освітою, – зна, кому яка одповідь годиться .. Справний бісик любує садками, .. а своє діло добре пам'ятає (Марко Вовчок);

Він був круглим сиротою, матері майже не пам'ятав (П. Панч).

2. у знач. вставн. сл. пам'ята́єш, пам'ята́єте. Уживається як звертання до співрозмовника: пригадуєш, пригадуєте.

– Давно я мала тебе спитати: за. що ти вдарив мене в лице? Тоді, пам'ятаєш, як билась стариня наша (М. Коцюбинський);

– Я, пам'ятаєте, приїздив до вас як автор, .. місяців зо два ходив до вас у павільйон, коли ви знімали (Ю. Яновський).

(1) Пам'ята́ти себе́ – пам'ятати своє життя, усвідомлювати своє існування.

Спочатку вона пам'ятає себе чорною, вічно в сажі, коло панських свиней (М. Коцюбинський);

Скільки себе пам'ятає Каленик, усе своє життя робив (О. Іваненко).

◇ (2) Не пам'ята́ти себе́ – бути у схвильованому, збудженому стані, діяти несвідомо.

Чіпка йде за другими, не пам'ятає сам себе: його обхопили й страх і радість (Панас Мирний);

Не пам'ятаючи себе від переляку, хлопчик виривається і щосили тікає з хати (І. Багмут).