переплакати

ПЕРЕПЛА́КАТИ, а́чу, а́чеш, док., розм.

1. без дод. Довго проплакавши, перестати плакати; наплакатися.

– Чи переплакала вже? – спитав Ястшембський, виглядаючи з кабінета (І. Нечуй-Левицький);

Наум став читати молитви, а Маруся силкувалася, та не здужала за ним і слова сказати; а він, що скаже слово, то й заллється сльозами, переплаче та вп'ять [знову] чита (Г. Квітка-Основ'яненко);

// Перестати оплакувати кого-, що-небудь.

Лежали їхні кості тут, у степовій глухомані, як на морському дні: забуті, замулені, і переплакали вже за ними матері, брати й сестри (Григорій Тютюнник);

// що, перен. Полегшити своє горе, біль, досаду і т. ін. сльозами.

А може ще добро побачу? А може лихо переплачу? Води Дніпрової нап'юсь (Т. Шевченко);

Шкода, мовляв, про те й балакать, Чому ніколи більш не буть, Все – кажуть – можна переплакать, Все можна на світі забуть (П. Грабовський).

2. що. Плакати протягом якогось часу; проплакати.

Цілу ніч переплакав він. І на другу днину плакав (О. Кобилянська).

3. кого. Плакати довше або сильніше, ніж хтось інший.

Переплакати подругу.