перепілочка

ПЕРЕПІ́ЛОЧКА, и, ж.

1. Пестл. до перепі́лка.

І в тиші степовій десь у житі недокошеному перепілочка підпадьомкала – тужила: завтра викосять... (А. Головко);

Що ж, кажуть, щастя не перепілочка – решетом не накриєш; хто за щастя бореться, до того воно й хилиться (П. Оровецький);

* У порівн. Марта, дивлюсь, припинилась, наставила голівоньку, мов та перепілочка, і слухає – не дише (Марко Вовчок).

2. розм. Пестлива форма звертання до дівчини, жінки.

– Годі ж, годі, моя перепілочко! Не плач, моя лебідочко! – каже їй Василь, пригортаючи до свого серденька (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Ярина:] Ненько ж моя рідна, перепілочко, лебідонько, не губи мене, не видавай заміж за Русаловського (І. Карпенко-Карий).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me