побродити
ПОБРОДИ́ТИ¹, броджу́, бро́диш, док.
1. Ходити, гуляти якийсь час без певної мети і напрямку; поблукати.
[Хлопець:] Діду! піду я по лісу поброжу [поброджу] (Панас Мирний);
Роман .. коло самої греблі бере ліворуч, на леваду: хочеться на самоті побродити полями (М. Стельмах);
// Повільно ходити якийсь час по калюжах, болоту.
Хоч і побродила [Маруся] по воді, та назбирала їх [рижиків] повнісіньке відро, іще й кошик (Г. Квітка-Основ'яненко);
Не можна пропустити нагоди побродити в теплій ставковій воді (О. Донченко).
2. що, діал. Потоптати, бродячи.
Не жаль мені тої травиці, що її побродила, тільки жаль свого пір'ячка, що його поронила (Сл. Б. Грінченка).
ПОБРОДИ́ТИ², бро́дить, док.
Бути якийсь час у стані бродіння.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- побродити — поброди́ти 1 дієслово доконаного виду поблукати поброди́ти 2 дієслово доконаного виду бути якийсь час у стані бродіння Орфографічний словник української мови
- побродити — I -броджу, -бродиш, док. 1》 неперех. Ходити, гуляти якийсь час без певної мети і напрямку; поблукати. || Повільно ходити якийсь час по калюжах, болоту. 2》 перех., діал. Потоптати, бродячи. II -бродить, док. Бути якийсь час у стані бродіння. Великий тлумачний словник сучасної мови
- побродити — ПОБРОДИ́ТИ¹, броджу́, бро́диш, док. 1. неперех. Ходити, гуляти якийсь час без певної мети і напрямку; поблукати. [Хлопець:] Діду! піду я по лісу поброжу [поброджу] (Мирний, V, 1955, 87); Роман.. Словник української мови в 11 томах
- побродити — Побродити, -джу, -диш гл. 1) Походить въ бродъ. Побродила по воді. Кв. 2) Отправиться бродить, уйти изъ дому. Сама сь дівка побродила, що сь козака полюбила. Гол. I. 121. 3) Потоптать, бродя. Словник української мови Грінченка