поворухнути

ПОВОРУХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., що і без прям. дод.

Однокр. до поворуши́ти 1, 2.

Стояв [Микола] там на однім місці похилений і за цілий час і не поворухнув ногою (Л. Мартович);

Хотіла молитися, аби все минулося, аби Господь охоронив, заступив, але не могла поворухнути не лише рукою, а й думкою (Г. Хоткевич);

Косинський .. примружив очі, поворухнув бровами (Іван Ле);

Не хотілося зводитись, важко було навіть поворухнути розморене теплою млостю тіло (О. Гончар);

Максим поклав ручку і, склавши руки на столі, відпочивав – сидів нерухомо теж, ліньки було поворухнути й найменшим м'язком (І. Багряний).

◇ Воруши́ти / ворухну́ти (поворуши́ти, поворухну́ти) мо́зком (мі́зком, мі́зками) див. воруши́ти;

(1) [І (на́віть)] брово́ю не поворухну́ти – бути нерухомим, незворушним, байбужим до всього, ні на що не реагувати через пригнічений стан.

Сірко сидів на лаві незворушно, навіть бровою не поворухнув (Ю. Мушкетик);

[І (на́віть)] па́льцем не кивну́ти (не ворухну́ти, не ру́шити, не поворухну́ти, не поворуши́ти і т. ін.) <�Полінува́тися на́віть па́льцем поворухну́ти> див. кивну́ти;

(2) [І] па́льцем не поворухну́ти – те саме, що [І (на́віть)] па́льцем не кивну́ти (не ворухну́ти, не поворуши́ти і т. ін.) (див. кивну́ти).

На нього, здавалось, ніяк не вплинуло те, що ніхто й пальцем не поворухнув, щоб виконати його розпорядження (Ю. Шовкопляс);

– Для християн усе роблю, душу свою віддам за них; для дракона ж – і пальцем не поворухну! – рішуче проказав Свєтлов, і в темно-карих очах його блиснув вогонь фанатика, готового прийняти всяку муку (Б. Антоненко-Давидович);

(3) На́віть па́льцем поворухну́ти (д) див. кивну́ти;

(4) Па́льцем поворухну́ти (ру́шити і т. ін.) – те саме, що Па́льцем кивну́ти (див. кивну́ти).

Чумак полінувався навіть пальцем поворухнути. А ще й господарем величають його (М. Стельмах);

Він бігав по Києву за позичкою, я мусила дивитись на се і пальцем не рушити, бо не маю ні шеляга (Леся Українка);

(5) Хоч па́льцем поворухну́ти (д) див. кивну́ти.