1. Словник української мови у 20 томах

погріти

ПОГРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., кого – що.

1. Гріти, зігрівати якийсь час.

Видно було по сліду, як бігла дівчинка за саньми, і доки вона добігла, і як верталася назад... Верталася, щоби погріти покинутого братця... (Г. Хоткевич);

На самому курені вгніздився здоровецький гарбуз, неначе виліз, щоб погріти своє біле черево на сонці (І. Нечуй-Левицький);

Дітвора .. починала сміятися, а іноді і чубитись, безцеремонно стягувати з якогось щасливця чоботята, щоб і Ванько в них бодай трохи ноги погрів (М. Стельмах);

* Образно. Хоч би чим трохи одвести свою самотню душу, погріти одиноке серце (Панас Мирний).

2. розм. Ударами завдати болю, ушкоджень тіла; побити (у 1 знач.).

– Рад би я був, коли б Сомко за сей жарт звелів, жартуючи, погріти йому киями плечі! (П. Куліш).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погріти — погрі́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. погріти — -ію, -ієш, док., перех. 1》 Гріти, зігрівати якийсь час. Погріти руки — нажитися нечесно, незаконно. 2》 розм. Те саме, що побити 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. погріти — грі́ти (рідше нагріва́ти) / нагрі́ти (погрі́ти) ру́ки. 1. на (в) чому, при чому, біля (побіля) чого і без додатка. Нечесно, незаконно збагачуватися; наживатися. Віддавна вже гріли руки при бориславській нафті та при бориславському воску (І. Фразеологічний словник української мови
  4. погріти — ПОБИ́ТИ кого (ударами завдати болю, пошкоджень тіла), НАБИ́ТИ, ОББИ́ТИ кому що, рідше, ВСИ́ПАТИ кому, розм., НАСИ́ПАТИ кому, розм., НАДАВА́ТИ кому, розм., НАКЛА́СТИ кому, розм., НАКЛЕПА́ТИ кому що, розм., ВІДДУБА́СИТИ розм., НАДУБА́СИТИ розм. Словник синонімів української мови
  5. погріти — ПОГРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., перех. 1. Гріти, зігрівати якийсь час. Видно було по сліду, як бігла дівчинка за саньми, і доки вона добігла, і як верталася назад… Верталася, щоби погріти покинутого братця… (Хотк. Словник української мови в 11 томах
  6. погріти — Погріти, -грію, -єш гл. 1) Нагрѣть. Буде чим руки погріть. Ном. № 9851. Та ж хаточка без вікон, без дверей, у тій хатці вітер не повіє і сонечко не погріє. Мил. 183. 2) Побить. Двадцять літ я й за дубець не брався, а тепер би погрів ломакою спину, дак син не дає. Г. Барв. 337. Словник української мови Грінченка