подзьобати
ПОДЗЬО́БА́ТИ, дзьо́ба́ю, дзьо́ба́єш і рідко ПОДЗЮ́БА́ТИ, дзю́ба́ю, дзю́ба́єш і розм., ПОДЗЮБА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., чого, що.
1. Склювати все або багато чого-небудь.
Птаство голодне його [зерно] подзьобало (І. Манжура);
Курчатка пшоно геть чисто все подзюбали (Сл. Б. Грінченка);
Подзюбався горобець вишень тай полетів (Сл. Б. Грінченка).
2. перен. Відщипуючи поїсти трохи чого-небудь (перев. ягід).
Данько .. посьорбав нашвидку з хлопцями гарячого борщу, подзьобав на бігу в садку вишень (О. Гончар);
Підіть у садок, порічків [порічок] подзюбайтеся (Сл. Б. Грінченка).
3. перен. Укрити яку-небудь поверхню заглибинами, ямами, ямками і т. ін. в багатьох місцях.
Ворожі снаряди оголили місцевість, подзьобали землю (Ю. Збанацький);
Упавши на білу поверхню сметани, соляні крупинки враз подзьобали її сірими цяточками (І. Сенченко).
Значення в інших словниках
- подзьобати — подзьо́ба́ти дієслово доконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- подзьобати — -дзьобаю, -дзьобаєш і рідко подзюбати, -дзюбаю, -дзюбаєш, док., перех. 1》 Склювати все чи багато чого-небудь. 2》 Склювати трохи чого-небудь. 3》 перен. Укрити яку-небудь поверхню заглибинами, ямами, ямками і т. ін. в багатьох місцях. Великий тлумачний словник сучасної мови
- подзьобати — Подзьо́ба́ти, -дзьо́ба́ю, -дзьо́ба́єш і подзю́ба́ти, -ба́ю, -ба́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- подзьобати — щоб тебе́ (його́, її́, вас, їх) горобці́ подзьо́бали, ірон. Уживається як жартівливе побажання. Дід глянув на гай, степ і чомусь зітхнув.— Таки далеченько, мабуть, їхати треба буде аж до смерку, та й то на доброму коні. А куди пішов, попелястий (віл)!... Фразеологічний словник української мови
- подзьобати — КЛЮВА́ТИ (про птахів — їсти, хапаючи щось дзьобом, бити дзьобом), ДЗЬО́БА́ТИ (ДЗЮ́БА́ТИ рідше), ДОВБА́ТИ (ДОВБТИ́), КЛЮ́КАТИ розм.; ПИ́ТИ (їсти молоде зерно); ЦЮ́КАТИ, ЦЮ́КАТИСЯ розм. (бити дзьобом); ЩИПА́ТИ (шкіру тіла). — Док. Словник синонімів української мови
- подзьобати — ПОДЗЬО́БА́ТИ, дзьо́ба́ю, дзьо́ба́єш і рідко ПОДЗЮ́БА́ТИ, дзю́ба́ю, дзю́ба́єш, док., перех. 1. Склювати все або багато чого-небудь. Птаство голодне його [зерно] подзьобало (Манж., Тв., 1955, 104); Курчатка пшоно геть чисто все подзюбали (Сл. Гр.). Словник української мови в 11 томах
- подзьобати — Подзьо́бати, -ба́ю, -єш гл. = подзюбати. Соловейко на маківці весь мак подзьобав. Грин. ІІІ. 129. Словник української мови Грінченка