пожуритися

ПОЖУРИ́ТИСЯ, журю́ся, жу́ришся, док.

1. Засмутитися з яких-небудь причин (про всіх або багатьох); позасмучуватися.

Сидимо, пожурилися... Книжки в кутку пилом поприпадали .. – в голові не те (С. Васильченко);

Жінки пожурились. Задумалась кожна (І. Нехода);

* Образно. Берези вже жовкли, зачули близьку осінь, пожурилися (Ю. Збанацький).

2. Журитися якийсь час.

Заспіває [Перебендя], та й згадає, Що він сиротина, Пожуриться, посумує, Сидячи під тином (Т. Шевченко);

Кінець вистави. Ото й добре, що кінець, – поплакали, пожурились, а тепер додому (С. Журахович);

// безос.

– Мені, – кажу на себе, – і пожилося, і пожурилося (Марко Вовчок).

3. за ким. Сумувати, тужити якийсь час через відсутність, утрату кого-небудь.

Перший жених вбогий був парубок .. – я не пішла за його! .. Він пожурився за мною, та з іншою оженився (Марко Вовчок).

4. ким, чим, над ким – чим. Сумувати з приводу чого-небудь якийсь час.

Мати поплакала, пожурилася нещасливою синовою долею (Панас Мирний);

Є [Любі] з ким пожуритися над своєю долею (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me