позабувати

ПОЗАБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що і без прям. дод., також із спол. що, де, як і т. ін.

1. Перестати пам'ятати всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь.

Мала Вам ще щось багато писати, але сьогодні позабувала все якось, нехай вже коли іншим разом (Леся Українка);

От там-то [біля ставка] і чоловіки, що покидали дома недужих жінок і скотину і позабували, що треба у поле їхати... (Г. Квітка-Основ'яненко);

Живучи далеко від села, рідко заглядаючи до церкви, вона, певне, давно позабувала ті молитви, що сяк-так їй замолоду впихали вдома (М. Стельмах);

// Розучитися робити що-небудь.

– Я вже давно грала й, мабуть, чисто все позабувала, – пишаючись, промовила Олеся (І. Нечуй-Левицький).

2. Стати байдужим до всіх або багатьох, усього або багато чого-небудь; перестати думати про всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь.

Як зацвіте пишна рожа, так усіх позабуваєш, усі [квіти] проминеш, а тільки на неї і дивився б усе (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Як почне він, тіточко, розмовляти, то я й позабуваю все, що там розпочала робити і що до чого (Марко Вовчок);

// Втратити стосунки, зв'язки з ким-небудь, відцуратися кого-небудь.

[Маруся (співає):] А вже мої стежки Там, на Україні, Позаростали; А вже ж мене родинонька Позабувала... (І. Нечуй-Левицький);

– От яке діло, – думає собі Павло, – три годи, як з дому виїхав, а вже позабували мене люди (Григорій Тютюнник).

3. Не взяти з собою, залишити через неуважність усе або багато чого-небудь.

Позабувала лопати на полі.

◇ (1) Позабува́ти язики́ десь – те саме, що Забу́ти язика́ в ро́ті (про всіх або багатьох) (див. забува́ти).

– Ходити [на збори] з толком треба. – А то ми коли й підемо навіть, а дивись – язики й позабували дома в кочергах (А. Головко).