поколоти

ПОКОЛО́ТИ¹, колю́, ко́леш, док., що.

1. Розсікти, розбити на частини все або багато чого-небудь (звичайно тверді предмети).

Поколоти всі дрова; Василь, поколовши хліб, глитав його, як індик зерно (Панас Мирний).

2. Колоти (у 4 знач.) якийсь час.

ПОКОЛО́ТИ², колю́, ко́леш, док.

1. що. Уколоти, спричиняючи біль, поранити, торкаючись чимсь гострим у багатьох місцях.

Бігти не було куди: він вдарився лобом об крокву і поколов собі лице куликом (І. Нечуй-Левицький);

На чужих городах цілий день полола [Мар'яна], бур'яном колючим руки поколола (Леся Українка);

* Образно. Горе, мов терен, всю душу поколе, Коли одцуралось од тебе усе (О. Афанасьєв-Чужбинський);

// Вкрити якусь поверхню отворами, дірочками.

* У порівн. Сніг ще лежить, та який це сніг – – несправжній, не жилець він.., і наче покололи його гострими шпичаками наскрізь (О. Донченко);

// розм. Робити кому-небудь уколи (ін'єкції) протягом якогось часу.

– Он дід Вигон торік розігнутись не міг, так йому спину звело. Поїхав у Косопілля, покололи його і через місяць ходив (М. Зарудний).

2. безос. Про відчуття гострого болю протягом якогось часу.

Покололо у грудях.

3. кого. Убити чи тяжко поранити гострою зброєю всіх або багатьох.

Лежить убита мати і діти – неживі. Не встати їм ніколи, очима день п'ючи. Фашисти покололи штиками їх вночі (В. Сосюра);

// Заколоти всіх або багатьох тварин.

Слуга змійова побачила, змія розбудила і говорить, що прийшли, якісь богатирі, левів і ведмедів покололи, а тепер у сад пішли і все розоряють (з казки);

Свиню уздрів [Еней] під дубом білу І тридцять білих поросят. Звелів їх зараз поколоти І дать Юноні на обід (І. Котляревський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

поколоти

Значення в інших словниках