покорятися

ПОКОРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПОКОРИ́ТИСЯ, рю́ся, ри́шся, док.

1. Визнавати чиюсь владу, виявляючи покору (завойовникам, володарям і т. ін.).

Всюди, Де неоглядна земля покоряється Римській державі, Житиму я у людей на устах (М. Зеров);

[Префект:] Котрі ж боги йому не покорились, ті вигнані були або й розп'яті (Леся Українка);

Трохи-потроху піщани закричали, загвалтували, що вони панові довіку не покоряться (Панас Мирний).

2. Беззаперечно слухатися кого-небудь, піддаватися впливові когось.

Не люблю я покорятись та гнути перед усяким дідьком спину (І. Нечуй-Левицький);

Він думав, що сказати, він гарячково працював мозком, чим налякати юнака, чим його доконати, чим заставити його покоритися (Григорій Тютюнник);

* Образно. Дивись, я сміюсь, коли серце ридає, і погляд, і голос мені покорились, я тиха, спокійна (Леся Українка).

3. Приймати що-небудь без опору, примирятися з необхідністю чого-небудь; підлягати чомусь.

І доведу я, що кожне створіння в світах животіє, Лише покоряючись вічним законам, в яких народилось (М. Зеров);

Ішов на смерть і не прощався. Козак природі покоривсь (І. Котляревський);

Морозила свекруха її душу тим страшенним своїм жахом смерті, тією близькістю до смерті і тим, що не хотіла вона ніяк покоритись – умирати... (Грицько Григоренко);

Вона не малювала собі будучини ані рожевими, ані темними фарбами; попросту не хотіла підіймати завіси. Цілком покорилася, віддалася – і це заспокоїло (Г. Хоткевич);

// Робити, чинити, поводитися згідно з певними обставинами, звичаями, вимогами.

В такій невикінченій формі .. віддаю я його [твір “Атта Троль”] тепер публіці, покоряючись намаганням, що справді не від мене походять (Леся Українка).

4. тільки недок. Пас. до покоря́ти.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

покорятися

Значення в інших словниках