1. Словник української мови у 20 томах

помічниця

ПОМІЧНИ́ЦЯ, і, ж.

Жін. до помічни́к.

Було б мені дуже мило, коли б я могла бути Вам у чому-небудь справжньою помічницею (Леся Українка);

Скінчивши сім класів, вона пішла на станцію – спочатку працювати прибиральницею, потім помічницею в пакгаузі (С. Журахович);

Давно вже занедужала помічниця начальниці, довго слабувала та оце недавнечко й померла (І. Нечуй-Левицький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. помічниця — помічни́ця іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. помічниця — -і. Жін. до помічник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. помічниця — Помічни́ця, -ці, -цею; -ни́ці, -ни́ць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. помічниця — ПОМІЧНИ́ЦЯ, і, ж. Жін. до помічни́к. Було б мені дуже мило, коли б я могла бути Вам у чому-небудь справжньою помічницею (Л, Укр., V, 1956, 81); Тридцять дві комсомолки, мої щирі подруги, надійні помічниці... Словник української мови в 11 томах
  5. помічниця — Помічни́ця, -ці ж. Помощница. К. Досв. 220. Мил. 34. Бриця в пашні помішниця. Ном. № 10136. ум. помішни́чка. Та не сама пряла, — були помішнички. Чуб. V. 1182. Словник української мови Грінченка