понаймати

ПОНАЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.

1. Найняти багатьох.

Корній не занехаяв господарства, понаймав наймитів, і хазяйство все кращало (Б. Грінченко);

Завів орендар свій невід, сітки, снасті; понаймав робочих і не пускає нікого на своїй часті ловити... (Панас Мирний);

По полю пооставались тілько гуляки, що на радощах понаймали музики та й водяться з ними купами, танцюючи (П. Куліш);

// заст. Взяти для користування на певний строк за плату багато чого-небудь (ділянок землі, будинків і т. ін.).

Понаймати підводи.

2. заст. Віддати в найми багатьох.

Наняла я свого Степанка і стала пропитувати, щоб і дівчат понаймати (Ганна Барвінок);

– За що ж це мене Господь покарав отакими дітьми? Понаймаєш у найми, – года не вибуде, а вдома теж ніякої з їх помочі нема (Грицько Григоренко);

// заст. Віддати для користування на певний строк за плату багато чого-небудь (ділянок землі, будинків і т. ін.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me