понамітати
ПОНАМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що.
Намести багато чого-небудь.
На підвіконнях, по той бік шибок, вітер понамітав снігу (А. Шиян);
Завірюха, понамітавши за ніч гори снігу, вгомонилася (Ф. Бурлака);
// безос.
Впоперек вулиці понамітало кучугури заввишки в людський зріст (С. Чорнобривець).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- понамітати — понаміта́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- понамітати — -аю, -аєш, док., перех. Намести багато чого-небудь. || безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
- понамітати — ПОНАМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Намести багато чого-небудь. На підвіконнях, по той бік шибок, вітер понамітав снігу (Шиян, Вибр., 1947, 224); Завірюха, понамітавши за ніч гори снігу, вгомонилася (Бурл., М. Гонта, 1959, 100); // безос. Словник української мови в 11 томах