пообіцяти

ПООБІЦЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., що, з інфін. або спол. що і без дод.

Дати обіцянку кому-небудь зробити щось або дати що-небудь.

Пообіцяти одному, а дати другому – це не личить (Панас Мирний);

Нарешті Катруся якось втихомирилася та й пообіцяла прийти на вечорниці (Н. Кобринська);

Дідусь пообіцяв мені, що візьме з собою в ліс по тички (М. Томчаній);

Бенедикт пообіцяв двадцять гривень тому, хто знайде або викаже Людомира (А. Хижняк);

// Запевнити когось у здійсненні чого-небудь; висловити передбачення про здійснення чогось.

– Від чого помер мій тато? – поцікавився Геннадій. – Зараз проясниться! – пообіцяла жінка неприязно (І. Волошин);

– А я, може, їх [внуків] і не дочекаюся. – Дочекаєшся! – пообіцяв батько (М. Стельмах);

// Висловити погрозу.

– До командира веди, бо так гранатою і торохну, – пообіцяв Чумаченко (Григорій Тютюнник);

– Мехтодій Мехтодійович послав його [Кембета] к чорту й пообіцяв послати ще далі (Ю. Яновський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me