попросити

ПОПРОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док.

1. що, чого, про що і без дод., також з інфін. або із спол. щоб. Звернутися до кого-небудь з проханням зробити щось, виконати якусь роботу або дати, подарувати чи позичити що-небудь; попрохати.

Піду я до людей старих .. І попрошу їх розказати, Що чули од дідів своїх (І. Котляревський);

Не дай, Боже, в багатого І пить попросити (Т. Шевченко);

– Пішов би ти до пана, попрохав би грошей на відробітки .. – Ет, не дасть!.. – А ти піди, попроси (М. Коцюбинський);

[Любов:] Тьотю Ліпо! Підіть попросіть тую пані, щоб перестала грати, я не можу сього чути!.. (Леся Українка);

– Чи немає у вас якої книжки? – попросив я, соромливо опустивши очі (Ю. Яновський);

Стоїть [Іван] біля порога, переминається, мов прийшов чогось попросити, але ніяк не наважиться (М. Руденко);

// тільки з інфін. Запропонувати, звеліти кому-небудь зробити, виконати щось.

– Наш хліб їси, нам і роби, а як ні, то ми тебе й попросимо слухати (І. Нечуй-Левицький);

[Люцій:] Може, краще ти попроси громаду розійтися? (Леся Українка).

2. за кого. Поклопотатися за кого-небудь.

– Еге! За стару не попросять! Пропадай стара! (Марко Вовчок).

3. кого, що. Запросити кого-небудь до себе в гості.

Ацест Енею, як би брату, Велику ласку показав, І, зараз попросивши в хату, Горілкою почастовав [почастував] (І. Котляревський);

Не так тії вороги, Як добрії люди – І окрадуть жалкуючи, Плачучи осудять, І попросять тебе в хату, І будуть вітати І питать тебе про тебе, Щоб потім сміятись (Т. Шевченко).

(1) Попроси́ти до сто́лу – запросити гостей сісти за стіл і пригоститися.

І зараз попросив до столу Латин Енеєвих бояр (І. Котляревський);

[Ганджа (до Луки):] Ану, давай свого самосаду! Поки до столу попросять, то й зовсім охлянеш (Ю. Мокрієв);

(2) Попроси́ти (попроха́ти) благослове́ння в кого:

а) звернутися до батьків з проханням дати дозвіл на шлюб із своїм обранцем (обранкою).

Щоб одружитися, Олександр вирішує, як годиться, попросити благословення на шлюб у батьків Ліди, і звичайно, розповісти про себе, про серйозні наміри до їх дочки, написавши листа (із журн.);

б) звернутися до батьків з проханням дати дозвіл на якусь дію, схвалити певний намір, вчинок і т. ін.

Попросив [син] благословення, Поплівсь по дорозі... А матуся все дивилась Та ковтала сльози (П. Грабовський);

Проси́ти (блага́ти) / попроси́ти (заблага́ти) пардо́ну див. проси́ти;

Проси́ти (проха́ти) / попроси́ти (попроха́ти) ви́бачення (проба́чення, ви́бачити, проба́чити) див. проси́ти.

◇ (3) Попроси́ти сло́ва – те саме, що Бра́ти / взя́ти сло́во (див. бра́ти).

Коли Ласточкін закінчив [промову], Олександр Столяров попросив слова (Ю. Смолич);

Гаврилюк уже збирався перейти до обрання президії зборів, коли раптом слова попросив Сергій Рудь (С. Голованівський);

Проси́ти / попроси́ти руки́ див. проси́ти.