попхнути

ПОПХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що, розм.

1. Те саме, що пхну́ти.

Другий бурлака попхнув Василину в плечі (І. Нечуй-Левицький);

В Гашіци затряслись коліна. Вона, вагаючись, зупинилась перед ворітьми, але Прохіра попхнула її на двір... (М. Коцюбинський);

* Образно. Терпи!.. За долею, куди попхне, хились, Як хилиться од вітру гілка (П. Гулак-Артемовський);

// Підштовхнути.

Діди обліпили машину ззаду, попхнули її, але вона ще глибше осіла (М. Чабанівський).

2. перев. до чого, перен. Примусити, спонукати кого-небудь зробити якийсь вчинок, піти куди-небудь; підбити на щось.

– Бідна Оля! Але що ж могло попхнути її до такого розпучного кроку? (І. Франко);

Я знаю: нечестиве те кохання .. Його ж мені вона сама натхнула, До нечестивого чуття Сама мене попхнула (А. Кримський).

3. з чого, перен. Скинути з посади кого-небудь, відібрати в когось владу.

Непогано було б попхнути того Киселя з Київського воєводства і самому сісти на те місце (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me