поп'ястися

ПОП'ЯСТИ́СЯ, пну́ся, пне́шся; мин. ч. поп'я́вся, поп'я́ла́ся, поп'я́ло́ся і попну́вся, попну́лася, попну́лося; наказ. сп. попни́ся; док., розм.

1. Почати п'ястися, вилазити нагору.

Розсатанілі, з скаженим жахом на обличчі, злиденні останки [війська] кинулись в рів, а звідтіля поп'ялись на вали... (М. Старицький);

Тимко, жадібними припадами досмоктуючи цигарку, поп'явся стежечкою, що вела до Прокопа Тетері (Григорій Тютюнник);

* Образно. Шлях широкий, покритий талим снігом, гадюкою поп'явся на гору (Панас Мирний).

2. перен. Розростися на схилах гори, по стінах будинку і т. ін.

З одного боку по горі поп'явся лісок, а з другого замчище дивилося на їх [Івася і Карпа] своїм страшним видом (Панас Мирний);

Розрісся хміль так буйно, що й піддашок укрив, і на хату поп'явся... (Б. Грінченко);

// Бути розташованим, простягтися на велику відстань по схилу гори, похилій площині і т. ін.

Навколо вигону густо наліплено хат у балці, вони поп'ялись і по схилі аж під ліс, і понад яром од греблі (А. Головко).

3. Вирости, пробитися (про рослинність).

На горі, між кущами ялівника, поп'ялась трава (С. Чорнобривець);

// З'явитися, вирости (про волосяний покрив).

Чудний той був князь Ратієв, – низенький, осадкуватий, оброслий волоссям, як звір, воно у його не тілько на щоках і під очима поп'ялося, а й на самому кінці носа, мов бородавка, чорнів кущик (Панас Мирний);

– Який же він собою? – спитав Головатий. – Ще молодий, смаглявий... Вусики ледве поп'ялися (С. Добровольський).