поселянин

ПОСЕЛЯ́НИН, а, ч., заст.

1. Поселенець (у 1 знач.).

На широких степах селилися поселяни (Іван Ле);

Лісу попід Карпатами вистачало. Рубали поселяни дерево, ставили зруби, щоб жити в них, обгороджували полями (з наук. літ.).

2. Селянин.

Поселянин охоче йшов у козакування на Низ, приставав до повстання і йшов відбиватися від турка, від пана (Іван Ле);

Зображення українця як покірного, лагідного поселянина, а також грубі, фарсові насмішки над ним зустрічали відсіч з боку передових кіл російського і українського суспільства (із журн.);

В мужика було в поселянина, Да й три сини були добрії (Л. Первомайський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поселянин — поселя́нин іменник чоловічого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
  2. поселянин — -а, ч., заст. 1》 Поселенець (у 1 знач.). 2》 Селянин. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. поселянин — ПОСЕЛЕ́НЕЦЬ (той, хто оселився у новому, необжитому місці), КОЛОНІ́СТ, ПОСЕЛЯ́НИН заст., ПОСА́ДНИК заст. Поселенці копали землянки з малесенькими віконцями у широкий степ, займали розлогі ниви, в'їдалися в роботу (А. Словник синонімів української мови
  4. поселянин — ПОСЕЛЯ́НИН, а, ч., заст. 1. Поселенець (у 1 знач.). На широких степах селилися поселяни (Ле, Україна, 1940, 35); Лісу попід Карпатами вистачало. Рубали поселяни дерево, ставили зруби, щоб жити в них, обгороджували полями (Нар. тв. та етн., 2, 1968, 94). Словник української мови в 11 томах