поскладати

ПОСКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш і розм., рідко ПОСКЛА́ДУВАТИ, ую, уєш, док., що.

1. Скласти в одне місце, в певному порядку все або багато чогось.

Вона .. поперекладала і поскладала симетрично ноти на столику (І. Нечуй-Левицький);

Зняв [Пархім] свиту, розіслав, поскладував свій товар (Г. Квітка-Основ'яненко);

На полі Антін вже повирубував, з корінням повикорчовував кущі ялівнику, позносив його і поскладав на купу (С. Чорнобривець);

// у що, на що і т. ін. Покласти, помістити куди-небудь усе або багато чогось.

Недовго їй збиратись: поскладала у торбинку, що було, почепила на спину, паличку в руки, пішла (Г. Квітка-Основ'яненко);

Він мовчки повиносив з комори мішки, поскладав на віз, поки Соломія запрягала воли (І. Нечуй-Левицький);

Під стіну Антон поскладав дерево, щоб воно не мокло на дощі (С. Чорнобривець);

// Скласти в певному порядку і певну кількість багато чогось (перев. про снопи).

Він почав ходити за нею слідком. Де Настя – там і Гнат. Жнуть на лану пшеницю – він поносить та поскладає в полукіпки її снопи (М. Коцюбинський);

Ось, як піду в жнива пшениці й жита жать, То часу марно, щоб, мовляв, не зваковать [звакувати], Скошу і свій горох, в копиці поскладаю (П. Гулак-Артемовський);

А липень виклепає коси І поскладає в копи жито (М. Стельмах).

2. Згорнути все або багато чого-небудь.

Розгорнула [Хима] і знов поскладала шмаття та одежу, що придбала собі на смерть... (М. Коцюбинський);

[Голос з-за дверей:] Дощ не перестав? [Жура:] Ще ні, але вщухає... Дехто вже поскладав парасолі (І. Кочерга);

// Схрестити руки (про всіх або багатьох).

Батькуватись жінкам дуже зручно: вийдуть одна насупроти другої, стануть на різних берегах і, гарненько поскладавши на грудях руки, починають: “Чого це ти, Мотре, мою курку на Залужжі припинаєш? Хіба вона твоя, чи що?” (Григорій Тютюнник).

3. Сполучаючи, з'єднуючи окремі частини, зробити, скомпонувати багато чого-небудь.

4. перен. Написати літературні або музичні твори, створити (вірші, пісні і т. ін.).

А що пісень на неї поскладали, так усюди вони пройшли: усе то про Галочку Таранцівну (Г. Квітка-Основ'яненко);

Козаки не дуже вдавались у любощі; знали сю неміч найбільш дівчата да молодиці; вони-то поскладали й оті пісні, оті ніжнії розмови козака з дівчиною або милого з милою, що слухаєш і не наслухаєшся (П. Куліш).

◇ (1) Посклада́ти ру́ки – нічого не робити, не займатися нічим (про всіх або багатьох).

Сиділи [праведники], руки поскладавши, Для них все празники були; Люльки курили, полягавши, Або горілочку пили (І. Котляревський).