поскубти

ПОСКУ́БТИ, бу́, бе́ш і ПОСКУ́БА́ТИ, а́ю, а́єш док., кого, що.

1. Захоплюючи пальцями, посмикати злегка що-небудь, смикати якийсь час.

Хлоп'ята стояли без шапок, з низенько постриженими головами, з невеличкими оселедцями. Паничі запитали, що то, полапали рученятами, поскубли злегенька (Панас Мирний);

– Хай летить, – і він посадив птицю на своїй витягнутій руці, зодягнутій у рукавицю, навіть поскуб за хвоста (Є. Гуцало);

Василь кахикнув, поскуб свою ріденьку борідку, піднявся з лави (А. Хижняк);

// Смикаючи, скубучи, вирвати волосся, пір'я.

Була в мене дівчина паскудна, Вона ж мені ці кучері поскубла (П. Чубинський).

2. Захоплюючи губами, зубами, рвати, скубти траву якийсь час (про тварин).

За півгодини віслючків було розвантажено, і вони залюбки полягали на зеленій ковдрі, щоб погріти на сонці свої миршаві спини, звільнені від вантажу, і одночасно поскубти м'якеньку травицю... (Олесь Досвітній);

Поляна була в такій глушині, що ніхто з людей сюди не заходив. Тільки прибіжить іноді з гущавини зайчик та поскубе зеленої травиці (П. Козланюк).

3. Вищипати пір'я в забитої птиці; обскубти, обпатрати.

[Маруся:] Давайте, дівчата, поскубемо курей та зготуємо вечерю, а щоб не поснули, – заспіваємо (М. Кропивницький).

4. розм. Покарати, надравши вуха, чуба.

[Горпина:] Глядіть лишень, бо я вас так поскубу за чуба! (І. Нечуй-Левицький);

Раз таки був і на пашу ножа крадькома зі столу взяв [Яшко]. Розгнівалась [хазяйка]. Поскубла вуха та все погрожувала прогнати (А. Головко);

// Взагалі осудити, полаяти і т. ін.

А байка всякого, хто прочитати схоче, І поскубе, і залоскоче (Л. Боровиковський);

Як добре, .. що у тебе є мудрі наставники, твої друзі, твої старші керівники, які тебе і поскубти можуть, і підтримати, якщо спотикнешся, і приголубити, якщо того заслужиш (М. Чабанівський).

5. перен., розм. Заподіяти якусь шкоду, завдати збитків кому-, чому-небудь.

Їм було навіть весело, що хтось поскуб трохи це останнє кубло монашок (І. Микитенко).