1. Словник української мови у 20 томах

посланник

ПОСЛА́ННИК, а, ч.

1. Дипломатичний представник однієї держави в іншій.

2. книжн., заст. Те саме, що послане́ць.

Начальник приїздив, посланник од царя (Ганна Барвінок);

– Грішний, батюшко, більше повік не буду, – полегшено зітхає Василенко, бо його вже картає не посланник Божий, а звичайний отець Миколай, який теж не цурається ні чарки, ні молодиць (М. Стельмах);

Першим російським посланником, що досяг Пекіна і привіз цінні дані про Китай, був Іван Петлін, сибірський козак з м. Томська (з наук.-попул. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. посланник — посла́нник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. посланник — -а, ч. 1》 Дипломатичний представник однієї держави в іншій. 2》 книжн., заст. Те саме, що посланець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. посланник — Післанець, посол, див. посильний, амбасадор Словник чужослів Павло Штепа
  4. посланник — ПОСО́Л (дипломатичний представник однієї держави в іншій, який очолює посольство), ПОСЛА́ННИК, ПОСЛАНЕ́ЦЬ (посланий в іншу державу з якоюсь дипломатичною місією). Моточовен відвіз на "Ісмет" турецького посла з дружиною (Ю. Словник синонімів української мови
  5. посланник — ПОСЛА́ННИК, а, ч. 1. Дипломатичний представник однієї держави в іншій. 2. книжн., заст. Те саме, що посла́не́ць. Начальник приїздив, посланник од царя (Барв., Опов.. Словник української мови в 11 томах