постоли

ПОСТОЛИ́, і́в, мн. (одн. пості́л, тола́, ч.).

1. заст. М'яке селянське взуття з цілого шматка шкіри без пришивної підошви, яке звичайно носили з онучами, прив'язуючи до ніг мотузками (волоками).

Куди ти вбрався на стіл з постолами? (Номис);

Приніс [Дрімайло] дві пари постолів: мабуть, сам поморщив їх з старих халяв чи з свинячих шкурлатків (І. Нечуй-Левицький);

Він ішов звільна, щупаючи перед собою стежку костуром та ногами, обутими в шкіряні постоли (І. Франко);

– Настали жнива – давай [пан] нашу ціну; незгода – назувай сам постоли та й гайда з серпом на поле (М. Коцюбинський);

Майже зникли з Підгір'я й Гуцульщини постоли – це предковічне взуття злидарів (П. Козланюк);

* У порівн. Ляпає язиком, як постолом! (приказка);

[Іван:] Ге, коли б ви, братці, знали, яке мене лихо спіткало!.. [Омелько:] І певно, що лихо велике, бо й тварь [обличчя] тобі зморщило, неначе постіл (М. Кропивницький).

2. діал. Личаки.

А ще, правда, на козакові Постоли в'язові (з думи);

Зашнуровані перехрестям волок, вони [постоли] під колінними ямками закінчувались двома вузликами .. і оці ноженята, що стрімко вибивались з червоних берестяних постолів, одразу кинули жар до обличчя (М. Стельмах).