потопаючий

ПОТОПА́ЮЧИЙ, а, е, рідко.

Дієпр. акт. до потопа́ти.

“Чоловіче, бійся бога, рятуй мене!” – кричав потопаючий лихий пан (з казки);

– Щури завжди першими тікають з потопаючого корабля, – гостро, з огидою сказала вона (В. Собко);

Хто хоч раз побував на Буковині і в Закарпатті, той ніколи не забуде високих полонин і потопаючих в зелені сіл (з наук.-попул. літ.);

// у знач. ім. потопа́ючий, чого, ч.; потопа́юча, чої, ж. Той (та), що потопає.

Черниш, відбиваючи геть чиюсь перекинуту вибухом душогубку, виправляючи напрям свого човна, люто гукав незнайомим потопаючим, щоб хапались за нього (О. Гончар);

* У порівн. Наче потопаючий Стебелиночку, Зір мій вид її [дівчини] ловив На хвилиночку (І. Франко);

– Мамо, треба негайно професора зі Львова .. Олена вхопилася за цю думку, як потопаючий за соломинку (Ірина Вільде).

◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) потопа́ючий за соломи́нку, зі сл. схопи́тися, хапа́тися і под. – з останньою надією.

– Дозвольте вас супроводжувати, – схопився [Тарас], як потопаючий за соломинку. – Прошу! Ми будемо вам дуже вдячні (Василь Шевчук);

Мов потопа́ючий за до́шку.

Тепер Мирон зрозумів, що вона говорить. Схопився за її руки, мов потопаючий за дошку: він усвідомив, що означають Вірині слова (Р. Іваничук).