почот

ПОЧО́Т, у, ч., розм., заст.

1. Те саме, що поша́на.

Ось його батько, високий кругловидий різник, котрому з почотом скидають шапки і низько вклоняються всі городянські міщани (Панас Мирний);

[Мар'яна:] Не плач, мамо! Чого убиваєшся? В почоті тепер твоя дочка. Бач, як ведуть, немов до вінця виряджають... (С. Васильченко).

2. етн. Те саме, що по́чет 3.

Напросила [Ївга] свашок, світилок, батьків .. і всякого народу, якого треба на весілля, і у почот, і до порядку (Г. Квітка-Основ'яненко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me