1. Словник української мови у 20 томах

пошепки

ПО́ШЕПКИ, присл.

Дуже тихо, майже беззвучно (говорити, розмовляти і т. ін.).

Ставши поруч з кумою, Шмид зараз почав хреститись до образів та пошепки молитись (І. Нечуй-Левицький);

Парубок та дівчина сиділи й розмовляли тихо, мало не пошепки (Б. Грінченко);

Люди розповідали спершу пошепки, а далі і голосніше про подію, яка сталася тільки що (А. Турчинська);

Мати говорить майже пошепки, але мені все чути (Ю. Збанацький);

* Образно. Він [вітер] то летить, то ляже й завмира, .. То змовкне й прислухається до хвиль, Що пошепки говорять з берегами (Л. Первомайський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пошепки — Шепотом. Словник синонімів Полюги
  2. пошепки — по́шепки прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  3. пошепки — пр., дуже тихо, потихеньку, на вухо; пошептом. Словник синонімів Караванського
  4. пошепки — [пошеипкие] присл. Орфоепічний словник української мови
  5. пошепки — присл. Дуже тихо, майже беззвучно (говорити, розмовляти і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. пошепки — ПО́ШЕПКИ (дуже тихо — говорити, розмовляти), ШЕ́ПОТОМ, ПО́ШЕПТОМ розм., НАПО́ШЕПКИ розм. Люде гомоніли тихо, пошепки, неначе вони були не в діброві, а стояли десь у церкві або зібрались на похорон (І. Нечуй-Левицький); — Заспокойся, Корнелій!... Словник синонімів української мови
  7. пошепки — По́шепки, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. пошепки — ПО́ШЕПКИ, присл. Дуже тихо, майже беззвучно (говорити, розмовляти і т. ін.). Ставши поруч з кумою, Шмид зараз почав хреститись до образів та пошепки молитись (Н.-Лев., III, 1956, 110); Парубок та дівчина сиділи й розмовляли тихо, мало не пошепки (Гр. Словник української мови в 11 томах
  9. пошепки — Пошепки нар. Шепотомъ. Пошепки сказала. Г. Барв. 510. Розмовляють собі пошепки. Камен. у. Словник української мови Грінченка