по-дружньому

ПО-ДРУ́ЖНЬОМУ, присл.

Як друг; по-приятельському.

З учителькою поводився [Роман] по-дружньому (С. Васильченко);

Всі на кораблі ставилися до нього по-дружньому – уважно, привітно і ввічливо (З. Тулуб);

// З виразом доброзичливості, прихильності, ласки; приязно.

Вона вміла цінувати гумор, сміялася і вже дивилася на мене тепло, по-дружньому (М. Чабанівський);

Він весело озирав своїми лупатими очима натовп і по-дружньому кивав до знайомих козаків (С. Добровольський);

// Як прийнято між друзями.

[Семпроній:] Ти [Люцій] можеш помогти, але не хочеш, – се не по-дружньому (Леся Українка);

Встряє в розмову кок Пузанов, якого на кораблі по-дружньому зовуть просто пузанчиком (Д. Ткач);

// Як другові.

Дізнавшись від Цимбала, що Вутанька виступає на сільській сцені, воєнком .. по-дружньому признався, що сам він теж свого часу пробував грати на кону (О. Гончар).