преблагий

ПРЕБЛАГИ́Й, а́, е́.

1. церк. Уживається як постійний епітет при словах Бог, Богородиця і т. ін.

Преблагий Боже, як же ти дозволяєш іродам водить щодня, роками, своїх синів на муки? Вже світ увесь – Голгофа, а їх ведуть, регочучи, і розпинають!.. (Василь Шевчук);

Роздягнувшись, я падаю на тапчанчик і спочатку чую слова бабусі, звернені до Цариці преблагої, усердної заступниці скорбних, а далі, крізь молитву, вловлюю скрип наших воріт (М. Стельмах);

// у знач. ім. Преблаги́й, го́го, ч. Бог.

Нехай до Бога я, мов дим од жертви Кривавої, здіймусь і Преблагого умилосерджу, щоб сі кості мертві Воскресили для блаженства неземного (П. Куліш).

2. нар.-поет. Який перевищує, перевищує всіх у святості, праведності.

Преблагий був муж на світі Максим отой, сину (Т. Шевченко).