предовго
ПРЕДО́ВГО,
також у сполуч. зі сл. довго, розм. Присл. до предо́вгий.
Зроблений з двох грубих дубових брусів, скріплених намертво хитрим дерев'яним замком, він був закопаний, певно, ще глибше, ніж прах небіжчика, і мав стояти при дорозі довго-предовго, щоб кожен, хто їхатиме, не минув його своїм поглядом і впокорився від споглядання чужої смерті (П. Загребельний);
Довго-предовго, терпеливо дивиться [Гриць], надслухує, чи не почує шелесту кроків яких, і дослухався, врешті, чого ждав (О. Кобилянська).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me