пригублювати

ПРИГУ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИГУ́БИТИ, блю, биш; мн. пригу́блять; док., що і без прям. дод., розм.

Відпивати небагато (звичайно горілки, вина).

Шухновський пив горілку на лимонних шкуринках, а ми з Елеонорою Степанівною пригублювали солодку наливку (Ю. Збанацький);

– За здоров'я шановного гостя хоч пригуб, – сказала матушка, подаючи дочці чарку (І. Нечуй-Левицький);

Гурію Андріяновичу вона налила повну стопочку, собі – щоб тільки пригубити (І. Сенченко);

// Торкаючись губами краю чарки, келиха і т. ін., куштувати їх вміст.

– Хай Господь вас підкріпить у вашому горі! – єхидно усміхнулася молодиця, пригублюючи й собі чарку (Л. Яновська);

Стара припрошувала, дівка засоромлено тільки ложку пригублювала, а Короп налягав на їжу (Г. Косинка);

Солдат пригубить баклагу, хлисне води і йде (С. Чорнобривець);

// рідко. Випивати вміст чого-небудь повністю.

– І ви, Ніно Дмитрівно, залишайтесь. Молока кухлик пригубите. Такого, як у нас, у місті не вип'єте (О. Копиленко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me