присікуватися

ПРИСІ́КУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРИСІ́КАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм.

1. Докоряти комусь, звинувачувати когось (перев. безпідставно) у чомусь, використовуючи для цього будь-який привід; чіплятися, прискіпуватися.

Він почував себе винуватим перед Галею: він даремно присікувався до неї... (Панас Мирний);

До конюхів він присікувався, що в них “збруя горить, як у тих циган” (Григорій Тютюнник);

– Ну, й хай придивляються собі на здоров'я, .. зараз нема за що вчепитись до нього, то треба, щоб і надалі ні до чого не можна було присікатися (М. Стельмах).

2. Настирливо звертатися до когось з якими-небудь проханнями, вимогами і т. ін.; набридати комусь чим-небудь.

Ті селяни, що подавали йому значніші суми грошей на увільнення своїх синів.., почали присікуватися до нього (І. Франко);

Хлопці присікуються до Хоми, щоб навчив [свистіти] (І. Микитенко);

– До якого Матвія? – уже присікувався дядько, і собі підсуваючи порвану шапурину [шапку] на потилицю (Григорій Тютюнник);

– Ти, Параско, добре радиш, – сказала Кайдашиха, – ходім та присікаймось до тієї дурисвітки, може, вона знає, де Мелашка, та тільки не хоче признаватись (І. Нечуй-Левицький).

(1) Присі́куватися до ко́жного сло́ва – використовувати зміст сказаного як привід для докорів, звинувачень і т. ін.

– Ну, чого ти присікуєшся до кожного слова? (С. Журахович).