притамовувати

ПРИТАМО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИТАМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., що.

1. Послаблювати, стримувати що-небудь, не даючи йому можливості виявитися на повну силу.

Командир похитав головою, стиснув зуби і нахмурив брови. Він схопився за праву ногу, притамовуючи стогін (О. Копиленко);

Тимко хилить стрижену голову, притамовує віддих у грудях (Григорій Тютюнник);

[Степан:] Еге, старувата. А собою, кажеш, гарна? [Ів.Товстоліс (замішаний, намагаючись притамувати балакучість братів):] Так, так, подивимось, подумаємо, ходім (І. Кочерга);

Під високою двоповерховою альтанкою, схожою на китайську вежу, вона сіла притамувати биття серця й закурити (Ю. Смолич).

2. Стримуючись, переборювати або приховувати на деякий час вияв якого-небудь почуття.

Притамовуючи в собі вороже почуття, він мовчазно відходив від машини (Г. Коцюба);

– Підемо до нас. Я навіть можу тобі дати назовсім ту забаву, – продовжував Василько, притамовуючи свій гонор (А. Турчинська);

Спробував він збільшувати ці толоки, та нічого не вийшло. Підсусідки загрозили пустити його хутір димом. Довелося притамувати лють і скоритися (З. Тулуб).

3. Зменшувати гостроту якого-небудь відчуття; робити щось не таким відчутним.

Навіть солоний подих моря не міг притамувати жару (З. Тулуб);

Здавалося, що .. карусель і святковий настрій притамують незгоду і все обійдеться тихо-мирно (М. Чабанівський);

– Я казав матері, най мені не несе [їсти]. Маю окраєць, сала трохи взяв, голод притамую, вдома пообідаю. Небагато залишилося виорати і заборонувати (М. Томчаній);

Цілу ніч кричала дитина .. От чому хитає головою Гаріфулін, наче хоче притамувати власний біль (О. Донченко).