притихати

ПРИТИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИТИ́ХНУТИ, ну, неш, док.

1. Переставати утворювати які-небудь звуки; затихати.

Вся в споминах, як в золотому шумі, Пряде [скрипка] прозору безконечну нить, І притихає, і мовчить в задумі, Щоб з силою новою забриніть (Л. Первомайський);

Соловейки притихли на хвилину, теж умовкли. Все кругом уже спало (Леся Українка);

// перен. Переставати виявляти ознаки діяльності; завмирати.

Стало село притихати, став із лісів вітрець повівати (Марко Черемшина);

Притихне, спустіє незабаром Каховка (О. Гончар);

// Припиняти розмову, гомін, крик і т. ін.; замовкати.

Спершу Марта щебетала жваво й весело, але дедалі почала притихати (Б. Грінченко);

// безос.

Тихович не знав уже, як покласти кінець тій прикрій сцені, коли враз почув, що в юрмі починає притихати (М. Коцюбинський).

2. Поступово слабшати або припинятися зовсім (про які-небудь звуки).

Вітерець гладив обличчя, плутався у волоссі, вуличний шум наче кудись відійшов, притих, водяні краплі понесло в інший бік, тіло розслабилося на грудях осені (М. Томчаній);

Коли почали говорити про Званова, притихло човгання й перешіптування (О. Донченко).

3. Переставати рухатися, застигати на місці.

Такими вечорами вона притихала десь у куточку і великими настороженими очима вдивлялася в темряву (П. Колесник);

У полуденну спеку притихають тварини. Ховаються у затінок звірки, не чути пташиних голосів (з наук.-попул. літ.);

– Змерз ти, мій зелений? – Івась хукав на його і грів своїм теплим зітханням. Коник прищуривсь, притих (Панас Мирний).

4. перен. Послаблюватися в силі вияву.

Опівдні битва притихла (О. Маковей);

Після події в Чорному яру крадіжки притихли (Б. Грінченко);

Холера притихла (хоч і не утихла), і тем до писання стало мало (Леся Українка);

Було вже таки пізно, і бучне весілля почало притихати: пішов оркестр, пішов хор, .. потягли по домівках потроху і гості (Ю. Смолич);

// Ставати слабішим, ущухати (про явища природи).

Після одного особливо голосного випалу грому стає чути, як гроза, раптова літня гроза, притихає (Ю. Яновський);

Надворі вітер притихав, а дощ лляв спокійнішим темпом (О. Кобилянська);

Вогонь притих, зігнувся, дихнув востаннє й сконав (М. Коцюбинський);

// безос.

Нараз притихало і, рогом прорвавши запону, Вихоплювавсь місяць за хмари (Л. Первомайський);

// Ставати менш відчутним (про біль, хворобу і т. ін.).

Нова перспектива злякала не мене, а мою істерію – вона притихла і не мучить мене от уже тижнів зо два (Леся Українка).

5. перен. Переставати виявляти активність у чому-небудь (перев. негативну).

– Почне [Зінько] каламутити в громаді, почне коверзувати – може лиха наробити. – Та він уже тепер притих, – озвався Сучок, – відколи оженився (Б. Грінченко);

– Страх хотів вчитися, пробував. Але не йшло .. Але почав я жити іншим життям. Побачив, що розумні люди не запиваються, не б'ються і живуть спокійно, хоч бідно, та по-людськи. Став і я іншим чоловіком. Притих, переродився (Мирослав Ірчан);

Німували ліси – люди працювали в полях і ніхто не проїжджав з квитками по хворост чи дрова, навіть лісокради притихли (М. Стельмах);

// Ставати тихим, сумирним, лагідним; смирніти.

Люди в грозу притихають, стають сумирними, лагідними і серйозними, як солдати перед атакою (Ю. Мокрієв);

З грошима вже йому і жінки не страшно: од нового очіпка, плахти, намиста з дукачами хоч яка притихне, хоч якій пельку заткнеш (О. Стороженко);

За ці дні притихла гнівна душа Івана Дуная, і в столицю старий віз одну важку скорботу (М. Стельмах).