причавлювати

ПРИЧА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИЧАВИ́ТИ, чавлю́, ча́виш; мн. прича́влять; док., кого, що.

1. чим. Придавлювати, притискуючи до чого-небудь.

Кузьма підсунувся ще ближче, кинув недокурок на підлогу і причавив його чоботом (Я. Гримайло);

* Образно. Від заходу повзла густа, чорна хмара й низом своїм, немов підошвою, причавлювала землю (С. Скляренко);

// Натискати всією масою на кого-, що-небудь.

Бреус пішов далі цехом, відчуваючи, що його немов причавлює величезна споруда (С. Скляренко).

2. Навалившись усією вагою на кого-небудь, калічити, умертвляти.

– На маневрах мій чоловік, капітан, .. впав з коня, а натовп причавив його на землі (І. Нечуй-Левицький);

– Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну! – і руками показав [парубок], як вкоротить життя Стадницькому (М. Стельмах).

3. перен. Спричинятися до пригніченого стану; гнітити.

Години відпочинку вдома, де для нього готували спокій і тишу – були важкі: гнітила тиша, причавлював спокій (С. Скляренко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me