провонювати
ПРОВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОВОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., розм., рідко.
1. що. Насичувати, наповнювати неприємним запахом; робити смердючим.
– Тільки й знає [Павло], що кадить та й кадить, уже всю хату провоняв табачищем (Григорій Тютюнник).
2. тільки док., без прям. дод. Те саме, що провоня́тися.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- провонювати — прово́нювати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- провонювати — ПРОВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОВОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., розм. 1. перех. Насичувати, наповнювати неприємним запахом; робити смердючим. — Тільки й знає [Павло], що кадить та й кадить, уже всю хату провоняв табачищем (Тют., Вир, 1964, 371). 2. тільки док., неперех. Те саме, що провоня́тися. Словник української мови в 11 томах