провоювати
ПРОВОЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док.
1. без прям. дод. Воювати якийсь час.
Коли його призвали на війну, він провоював чотири роки (О. Довженко);
Дядя Мокійчук без поранень провоював першу світову і громадянську (Л. Первомайський).
2. кого, що, перен., розм. Утрачати кого-, що-небудь, воюючи.
– Еге, парубче! – набрався врешті хоробрості старий. – Провоював ти свою дівку. Заміж вийшла Уляна (Ю. Збанацький).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- провоювати — провоюва́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- провоювати — -юю, -юєш, док. 1》 неперех. Воювати якийсь час. 2》 перех., перен., розм. Втрачати кого-, що-небудь, воюючи. Великий тлумачний словник сучасної мови
- провоювати — ПРОВОЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док. 1. неперех. Воювати якийсь час. Коли його призвали на війну, він провоював чотири роки (Довж., III, 1960, 424); Дядя Мокійчук без поранень провоював першу світову і громадянську (Перв., Дикий мед, 1963, 192). 2. перех., перен. Словник української мови в 11 томах