прогортати

ПРОГОРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОГОРНУ́ТИ, горну́, го́рнеш, док., що.

1. Розгрібаючи що-небудь у різні боки, утворювати заглибину, лунку і т. ін.

Заруба з агрономом квадрати вимірюють, прогортають кожну лунку, щоб у ній було не більше, як двоє кукурудзяних зерняток (В. Кучер);

Народ з самого ранку узявся був за лопати, щоб прогорнути хоч стежку, та, нічого не зробивши, розійшовся по хатах... (Панас Мирний);

[Лукаш:] Прогорни, моя Доле, хоч руками долинку, чи не знайдеш під снігом з дивоцвіту стеблинку (Леся Українка);

// Узагалі розгрібати, розкидати, розсовувати в різні боки що-небудь сипке.

На велику силу Пріська з Христею одхилили двері, прогортаючи руками сніг (Панас Мирний);

На спідометрі стрілка часом показувала швидкість вісімдесят кілометрів за годину. Місцями, вивертаючись поміж деревами на такій швидкості, колеса прогортали листя аж до вогкої землі (Іван Ле).

2. Відхиляти вбік, розхиляти в різні боки (про гілля дерев або кущів, квіти і т. ін.).

Ой перепеличка Мала-невеличка .. По полю літає, Комиш прогортає (з народної пісні);

Брела [Ганна], щоб не хлюпнути, обережно прогортала рукою лілеї та латаття (О. Гончар);

Бігла [Катря] полем у густому житі, прогортаючи білими руками важкий колос (В. Кучер);

Пливу човником, прогортаючи верховіття лози (О. Копиленко);

Він ті кущі потихеньку прогорнув – сидить дівчина на лавочці (Марко Вовчок);

* Образно. Коні стиха форкали, прогортаючи своїм форканням густу, насторожену тишу (Я. Качура).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

прогортати

Значення в інших словниках