проклятий

ПРО́КЛЯТИЙ, ПРО́КЛЯТ, а, е.

Дієпр. пас. до прокля́сти́.

Проклятій від матері не треба жити меж людьми... земля не здержить... (Г. Квітка-Основ'яненко);

Кров висисає оте остогиджене, Прокляте нишком шиття, Що паненя, вередливе, зманіжене, Вишвирне геть на сміття (П. Грабовський);

* У порівн. [Микита:] Вони щасливі, їх доля сміється, їх доля дбає; а я, мов проклятий, мов матір'ю проплаканий, ні на хвилину не заспокою свого замордованого серця!.. (М. Кропивницький);

Вже померли старі батьки, підросли діти, а все ніяк не могла Маруся вибратися в кращу квартиру. І робила ж, як проклята – по домах ходила прати (А. Головко);

// про́клято, безос. пред.

– Фрігійське плем'я не проклято (І. Котляревський).

◇ Будь він (ти, вона́ і т. ін.) [три́чі] про́клятий (про́клят, про́клята) <�Бу́дьте [ви] [три́чі] про́кляті> див. бу́ти;

Щоб я був про́клятий див. я²;

(1) Як про́клятий:

а) (зі сл. роби́ти, працюва́ти.) самовіддано, самозречено.

Коли вона спала, я майже не бачив. З рання і до вечора ганяла своїх наймитів і сама працювала, як проклята (В. Минко);

б) який втратив самовладання, не усвідомлює своїх вчинків, дій і т. ін.

Вернулась додому – місця собі не знаходила. Як проклята – Остапка ні за що вибила. Сама плакала потім (А. Головко);

в) (зі сл. мота́ти, трясти і т. ін.) дуже сильно.

До гатки хлопці добралися благополучно. Стали спускатися до Ташані; Дениса мотало в голоблях, як проклятого. – Держіть, хлопці, бо напира, – просив він, з трудом стримуючи воза (Григорій Тютюнник).

ПРОКЛЯ́ТИЙ, а, е.

1. часто лайл. Який (якого) проклинають, жорстоко засуджують, дуже ненавидять; клятий.

– Приводь тільки швидше проклятого сотника, я і йому віддячу (Г. Квітка-Основ'яненко);

[1-й парубок:] Ух! У мене аж вид горить: ну й битиму ж, ну й битиму ідолів проклятих! (С. Васильченко);

Федькові ввижався батько, що, мов живий, стояв перед його очима в усій своїй страдницькій виразності, як докір і обвинувачення проклятому світові всевладних (С. Добровольський);

// розм. Який докучає, викликає досаду.

Прокляті вітри роздулися, А море з лиха аж реве (І. Котляревський);

– Ніяк не влізу в прокляте крісло, таке вузьке! (І. Нечуй-Левицький);

Сахно налягала на весло, поспішаючи геть від жахливої примари. Але прокляті озерця тяглися нескінченно (Ю. Смолич).

2. у знач. ім. прокля́тий, того, ч.; прокля́та, тої, ж. Людина, яку проклинають, жорстоко засуджують, дуже ненавидять.

Отож і вивчився я, виріс, Прошу собі волі, – Не дає [пані]. І в москалі Проклята не голить. Що тут на світі робити? (Т. Шевченко);

Вперед, полки суворі, Під прапором свободи .. За кров братів пролиту, За кожен плач дитяти Проклятим відплатити, Розбійників скарати (М. Рильський);

// рідко. Те саме, що нечи́стий 7.

– Недаром тут [у штольні] такий сопух. Певно, що се не від святого, а від проклятого (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

проклятий

Значення в інших словниках