прошкувати
ПРОШКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
Іти навпростець, напрямки.
Вранці пішов [Коропов] блукати. Прошкував м'яким житнім вруном (В. Земляк);
Я... тільки потім зрозумів, що не бачив [у Пітері] нічого. Блукав, немов сліпець, який бреде по вибитому журбою тирлі й думає, що прямує по зеленій оболоні (Ю. Мушкетик);
// Прямувати куди-небудь.
– Куди це ви прошкуєте? – спитав Ліпешко дзвінким голосом (Є. Гуцало);
Кожного ранку, прямкуючи до редакції, Загатний мав клопіт з вітаннями.., він ніколи не запам'ятвував обличчя (В. Дрозд).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- прошкувати — прошкува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- прошкувати — див. іти Словник синонімів Вусика
- прошкувати — -ую, -уєш, недок., розм. Іти навпростець, напрямки. || Прямувати куди-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- прошкувати — Ую, -уєш, недок., розм. Йти навпростець, напрямки. Межею ж, креслячи невтомною рукою якісь недовідомі письмена, прошкує осінь. (ЗД:88). Словник поетичної мови Василя Стуса
- прошкувати — ПРЯМУВА́ТИ (іти, їхати в певному напрямку, перев. прямо), ПРОСТУВА́ТИ, ПОСУВА́ТИСЯ, ВЕРСТА́ТИ із сл. шлях, дорогу, путь, ПРОХО́ДИТИ, ПРА́ВИТИ також із сл. шлях, дорогу, путь, ПРА́ВИТИСЯ розм., ПРАВУВА́ТИ розм., ПРЯМЦЮВА́ТИ розм., ПРОШКУВА́ТИ розм. Словник синонімів української мови