проґавити

ПРОҐА́ВИТИ, влю, виш; мн. проґа́влять; док., що і без прям. дод., розм.

Пропустити кого-, що-небудь через неуважність, неповороткість і т. ін.

[Самрось:] Проґавив кума, Онопрія Митрохвановича, в церкві та й не похристосувався з ними!.. (М. Кропивницький);

Надія.. з ґанку будинку не зводила очей, щоб не проґавити, коли Смоливус вийде на вулицю (С. Чорнобривець);

Ольга слухала, сердечно боячись, щоб не проґавити й одного слова (Я. Качура);

Не проґав м'яча, не промаж, на тебе [футболіста] дивиться сто очей (М. Чабанівський);

// Не використати слушного для чого-небудь моменту (через нездогадливість, утому, лінощі і т. ін.).

Думав [Славко], що як проґавить цю нагоду до розмови [з Потурайчином], то вже пропащий навіки (Л. Мартович);

Тиміш.., коли Савка йшов на сцену, провів юнака глумливим поглядом, ще й пальцем покивав. І насмішники, ясна річ, не проґавили того, щоб зайвий раз реготнути (Я. Гримайло);

// Утративши пильність або послабивши увагу до кого-, чого-небудь, прогледіти щось.

– Хочеться мені в цій людині до кінця розібратися. Чому він такий? Що ми самі в ньому проґавили? Чого для нього не зробили? (В. Собко);

Як тільки вийде гуляти дівчина, слуги її ні на крок не відпускають, бо наказав вельможа, що як тільки слуги проґавлять і допустять до того, що вона побачиться із своїм коханим, то вкине їх на споживок голодним вовкам у глибоку темну яму (Григорій Тютюнник);

// Утратити кого-, що-небудь через забарливість, інертність, нерішучість і т. ін.

Треба було стрімголов летіти від одного [поїзда] до другого, щоб не проґавити пошту (С. Журахович);

– Ех, Зіньку, Зіньку, – зітхнув сторож. – Допарубкуєтесь ви, що проґавите Тетяну. Будете кусати лікті... (С. Добровольський);

Захопившись красою теплого ранку, я проґавив кілька разів рибу і перестав стежити за поплавцями (О. Копиленко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

проґавити

Значення в інших словниках