прутик

ПРУ́ТИК, а, ч.

1. Зменш.-пестл. до прут.

Той, що потопає, хапається за прутик, за стеблину (І. Франко);

Сівши до вогню і піднявши соломину, він прутиком знайшов велику жарину і підкотив її до самого краю грубки (В. Винниченко);

Вони [коня] стюбають прутиком. Та кінь не реагує на стьобання, він тільки приплющує очі (І. Багряний);

Посередині росте біла лелія. Видко, що господиня за лелію дбає, – обполола чистенько, ще й прутиками обтикала для захисту (Леся Українка);

Гнат, насвистуючи, настьобуючи себе прутиком по халявах, пішов до корівника (Григорій Тютюнник);

Завтра квітна неділя. Жменячиха послала Юрка в ліс нарізати прутиків розквітлої верби (М. Томчаній);

Стукали під її довгими пальцями, метаючись по сталевих прутиках, блискучі кісточки рахівниці (А. Шиян);

Кожну деталь виготовляють із заготовок того чи іншого виду: прутика, виливка, поковки (з навч. літ.);

Прут, прутик поля – вузька нивка (І. Франко).

2. Вид мережки, що застосовується при підрублюванні рушників, скатертей і т. ін.

Роздільним прутиком прикрашають рубці в жіночих сорочках, серветках, рушниках, скатертях тощо (з наук. літ.);

Ніхто краще за неї не гаптував у п'яльцях, ніхто рівніше не виводив прутика (Панас Мирний).

3. розм. Спиця для в'язання; дротик.

У Христі аж в очах миготіло, голова кругом ходила, дивлячись, як швидко пані мідяним прутиком хапала нитку, в'язала петелечку (Панас Мирний).

△ (1) Роздільни́й пру́тик – у художньому вишиванні – пружок, яким прикрашають рубці в жіночих сорочках, серветках, скатерках і т. ін.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me