прядив'яний

ПРЯДИВ'Я́НИЙ, а, е.

Прикм. до пря́диво 1.

Свирид ще молодий чоловік, довгобразий, білявий, білі його уси гостро опадали наниз, мов прядив'яні пасма (Панас Мирний);

Вона підійшла до нього збоку і намиленим прядив'яним віхтем стала натирати спину (Григорій Тютюнник);

// Вигот. з прядива.

– Ой канате, канате, рідний наш брате! Ніде ми тебе не кинемо, скрізь понесемо з собою! Прядив'яний, жалив'яний [кропив'яний], ти нам дорожчий, аніж був би кутий із щирого золота (О. Гончар);

На вулиці лунко ляснув прядив'яний батіг пастуха, замукала різномаста череда (М. Стельмах).